-
До питання термінологічної визначеності назви міжнародного медичного права
18.01.2014 17:50

 «До питання термінологічної визначеності назви міжнародного медичного права»

Автор: Баришніков М.Р.

 

 

Медичне право є унікальною галуззю права, в якій тісно поєднані базові принципи та методи публічного та приватного права, які в силу специфіки правовідносин, що виникають між такими суб’єктами, як пацієнти, медичний персонал та заклади охорниздоров’я, органами управління охороною здоров’я на національному рівні, міжнародними організаціями, такими, як ВООЗ, тощо, потребують комплексного всеохоплюючого врегулювання.

Складності в дослідженні міжнародного медичного права починаються вже з самого права на існування цієї галузі права, яке все ще на теоретичному рівні не визнається цілим рядом дослідників, унікальний, комплексний підхід до врегулювання тісно пов’язанихміж собою публічно-правових та суто приватних правовідносин єдиним комплексом нормативних актів, одночасне застосування притаманних міжнародному публічному та приватному праву методів лише ускладнює загальну картину, в той час, як цінність предмету міжнародного медичного права об’єктивно вимагає його глибокого та всебічного розвитку та дослідження.

Починаючи з часів, колі міжнародна спільнота намагаючись огородити мешканців-некомбатантів та поранених бійців почала розробляти та приймати відповідні конвенції і не закінчуючи, а лише продовжуючи часами  сучасних конвенцій, таких як Декларація відносно медичної освіти, прийнята 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю на Ранчо Міраж (Іспанія, жовтень 1987 р.) та Положенням про медичне дослідження, "телемедицину" та медичну етику, прийнятим 44-ю Всесвітньою медичною асамблеєю в Марбеллі (Іспанія, вересень 1992 року) норми міжнародного медичного права постійно впливали на позитивний розвиток національного медичного законодавства різних країн, сьогодні на черзі України та її законодавство.

Саме рух суспільства по шляху прогресу породжує нові галузі прав, які сьогодні прийнято іменувати галузями четвертого покоління: інформаційне, страхове, спортивне, медичне та деякі інші, які зараз формуються. Розвиток науки та техніки, особливо в галузі медицини, біотехнологій та євгеніки, ставить перед суспільством проблему формування та розвитку медичного права, як самостійної галузі права, що має свій предмет, метод, систему, та саме головне, набір джерел»[i].

Деякі автори визначають міжнародне медичне право з використанням терміну Глобальне право здоров’я, визначаючи, що воно є галуззю, що об’єднує юридичні норми, процедури, всі інституції, що потрібні для забезпечення умов для всіх людей в Світі досягнення максимально можливого рівня фізичного та духовного здоров’я. Ця галузь права має врегульовувати поведінку базових гравців, що здійснюють визначальний вплив на систему охорони здоров’я, включаючи міжнародні організації, уряди, бізнес, асоціації, засоби масової інформації та громадянське суспільство. Механізм цього права має стимулювати інвестиції в дослідження та розвиток, мобілізацію ресурсів, визначення пріоритетів, координацію діяльності, моніторинг прогресу та впровадження стандартів, що маю в першу чергу слугувати досягнення рівності на практиці для найбідніших верств населення в Світі[ii]. Специфікою міжнародного медичного права є наступне:

1. Особливий склад суб’єктів правовідносин, що врегульовуються, а саме: Держави, міжнародні організації, національні медичні асоціації, особи незалежно від громадянства та підданства (апатриди, біпатриди, тощо).

2. Специфікою методів впливу—через встановлення загальних норм в доктрині Міжнародного медичного права та їх імплементації в законодавство та правозастосовну практику окремих країн та паралельне визначення базових прав пацієнтів та медичного персоналу незалежно від рівня сприйняття та імплементації національними законодавствами, наприклад визначення прав на отримання медичної допомоги комбатантами чи загальність вимог щодо проведення щеплень у випадках глобальних епідемій.

3.Окремі норми можуть бути частиною одночасно публічного та приватного права.

4.Тісний взаємний зв’язок доктрини з нормами моралі, релігійними та іншими суспільними правилами та настановами.

Історія виникнення медичного права, як галузі національного права має виключну особливість, що полягає в універсальності норм такого права, що в першу чергу виникло як міжнародне, і тільки згодом зайняло своє місце на національному рівні, як про це свідчать численні джерела норма медичного права. Відбувалосьце в силу тісногозв’язку норм медичного права з загальними нормами гуманітарного, впершу чергу міжнародного гуманітарного права, частиною якого може бути визначено міжнародне медичне право.

         Теоретично, міжнародне медичне право є складовою частиною міжнародного гуманітарного права, щотіснопов’язано з іншими його інститутами та окремими нормами.

На сучасному етапі розвитку найбільше розповсюдження в науці та на практиці набули два терміни: «міжнародне медичне право» та «міжнародне здоров’є охоронне право чи право охорони здоров’я». При цьому обидва терміни широко застосовуються вспеціальній науковій літературі, текстах міжнародних конценцій та назвах спеціалізованих наукових дисциплін для викладання у вищихнавчальних закладах. При цьому слід підкреслити, щопоряд з альтернативним викорситанням зазанчених термінів в науці медичного права існує думка про їх дихотомію, яка полягає в теорії існування обох правових масивів (міжнародного медичного та міжнародного права охорони здоров’я) паралельно, що можливо зумовлено різними предметами та сферою застосування. Погодитись з аргументами на користь такої дихтомії неможна через наступні аргументи:

Міжнародне медичне право (ММП) — це галузь міжнародного права, яка врегульовує міждержавні відносини з питань охорони здоров’я та медицини, встановлення та забезпечення дії стандартів прав людини в галузі доступу та отримання медичної допомоги, в тому числі за особливих умов (війни, природні катастрофи, тощо), медичної освіти та проведення медичних дослідів, формування та імплементації на національному рівні доктрини ММП.Виходячи з цього, джерелами цього прав слід вважати ті міжнародні договори та угоди, які спрямовані, в  першу чергу, на покращення здоров’я народів в мирний час, та, крім цього, на охорону здоров’я людей на випадок війни. В якості єдиного джерела цієї галузі права деякі іноземні автори за звичай вважають Женевські конвенції 1949 року про захист жертв війни. Приділяючи основну увагу аналізу цих конвенцій, вони повністю ігнорують такі важливі документи, як Устав ООН, Устав ВООЗ та інші міжнародно-правові акти[iii]. При цьому, зазначені акти є головними, але далеко не єдиними джерелами. Лоуренс Гостін вбачає мету міжнародного медичного права в забезпеченні необхідних умов для найвищого з усіх можливих рівня забезпечення охорони здоров’я в цілому Світі[iv]. Таким чином, базові потреби людини, що знаходять своє відображення в текстах засадничих актів з прав людини мають превіліювати над політичними потребами та економічною базою.

Вже перші відомі історії права письмові джерела містили норми медичного права. Зокрема, в Хетських законах (параграфи 8-10), Законах Хаммурапі (параграфи 206, 215-225), Танах (Ваикра, 13,15,21) та Вавілонський талмуд. В античному Єгипті розглядали питання причин нанесення травм та шкоди залежно від їх характеру починаючи з 17 сторіччя до Нашої ери. В Римі тіло Юлія Цезаря розтинали після смерті спеціально призначений коронер Антістіус. В Стародівній Греції Гіпократ та інші широко обговорювали судово-медичні питання[v]. В Китаї приблизно в 1236 році в книзі Хсі Ян Лі були викладені процедури, яких треба дотримуватись під час дослідження неприродних смертей.

В 1553 році німецьким імператором Карлом V було проголошено Кодекскаролінгів, де у відповідних розділах було чітко передбачено обов’язкову силу експертних медичних свідоцтвадля суддів при розгляді справ про вбивства, поранення, отруєння, втоплення, тощо. У Франції в період з 1570-1692 років були ухвалені подібні до німецьких закони в сфері судової медицини, що сприяло розвитку судової медицини в якості академічної дисципліни, однак пізніше, в силу корупції судолво-медичного відомства прогрес було призупинено до Французької революції наступного сторіччя.

На теренах СНД М.Н. Малеіной було сформульовано думку про лікарське (медичне, охороноздоровче) право або про право на охорону здоров’я як про комплексну правове утворення, що являє собою «систему нормативних актів (норм), що регулюють організаційні, майнові, особисті відносини, що виникають в зв’язку з проведенням санітарно-епідеміологічних заходів та наданням лікувально-профілактичної допомоги[vi]. В той же час, деякі автори (О.Шленєв) відмовляються визнавати за медичним правом характер галузі права, а лише галузі національного законодавства, що автоматично означає відмову в праві на життя для міжнародного медичного права[vii].

В країнах колишнього СРСР медичне право як самостійна галузь права розвивається з 1984 року в працях  професора Сергєєва Ю.Д., який є доктором медичних наук та заслуженим юристом, таким чином, ця галузь з самого початку була спільним дітищем юристів та медиків.

Медичне право виникло та первинно розвивалось як галузь міжнародного права.Заходи карантинного характеру,  до яких вдавались країни Європи починаючи з 14 сторіччя призвели до розуміння глобального значення заходів з охорони здоров’я та недопущення розвитку небезпечних епідемій. В ті часи найбільш поширеним заходом була ізоляція. Поступово в європейських країнах  стали утворюватись спеціальні санітарні органи, наприклад в 1348 році у Венеції було створено санітарну раду, в 1448 році перетворену на Санітарне бюро, в 1485 році вже з’явився постійний магістрат  охорони здоров’я, який отримав в 1504 році право карати на смерть осіб, які порушували встановлені правила карантину. На початку 20-го сторіччя в 1903 році в Парижі пройшла міжнародна санітарна конференція, яка прийняла принципове рішення про створення Міжнародного бюро громадської гігієни, потім була утворена Організація охорони здоров’я Ліги націй[viii].

Вже на ранніх етапах розвитку національного права такі пам’ятки феодального законодавства, як Устав князя Володимира Святославовича (X-XIвіки) та Руська Правда (IX-XI) містили норми, що відносяться до лікарняної діяльності, які в цілому відповідала за змістом та рівнем сучасним на той момент розробкам в галузі норм, які врегульовували надання медичної допомоги в інших країнах[ix].

Сучасне міжнародне медичне право активно розвивається, Лукашук І.І. відмічав, що "…В міжнародному праві з’явились нові галузі, які відповідають його новим функціям"[x].

 Перше сторіччя сучасного міжнародного медичного права розпочалось 1851 року  скликанням Міжнародної санітарної конференції, на якій обговорювався комплекс питань, пов’язаних з міжнародним співробітництвом в галузі боротьби з холерою, чумою та жовтою лихоманкою. Наступне сторіччя свідчило про дві основні тенденції: вироблення міжнародно-правових стандартів, методів та підходів, напрацювання спільної нормативної та термінологічної бази які наразі увійшли в доктрину міжнародного медичного права та імплементація норм міжнародного медичного права в  національні законодавства, яке активізувалось разом зі створенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (1951 рік). За перше сторіччя існування було розроблено та впроваджено більше 100 міждержавних та глобальних міжнародних угод сто воно різноманітних аспектів охорони здоров’я, забезпечення прав пацієнтів та медичного персоналу, тощо.

   Шоста сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (1953р.), дослідивши пропозицію уряду Бельгії про проведення досліджень, пов’язаних з міжнародним медичним правом та порівняльним законодавством в галузі охорони здоров’я, прийняла Резолюцію № 6.40., в якій запропонувала організувати дослідження проблем міжнародного медичного права. Попередня робота була проведена Виконкомом Всесвітньої організації охорони здоров’я, який запросив точки зору багатьох урядів, наукових, громадських  організацій та приватних осіб про необхідність  вивчення проблем міжнародного медичного права. Отримані відповіді свідчили про загальну зацікавленість в дослідження та розробці цієї проблеми.

         47-а конференція Асоціації міжнародного права, яка проходила в Дубровнику (1956 р.) постановила заснувати Комітет з міжнародного медичного права, і рішенням Виконкому Асоціації від 26 жовтня 1956 року такий комітет було утворено, в ряді країн також виникли національні комітети. В Резолюції, прийнятій 47-ю Конференцією Асоціації міжнародного права, стверджувалось, що головна мета міжнародного медичного права полягає в підсиленні юридичних гарантій  більш ефективної охорони жертв озброєних конфліктів, особливо по відношенню до покращення деяких положень Женевських конвенцій 1949 року.

Таким чином, як відмічає Михайлов В.С., головна увага зверталась на доволі вузьку галузь-допомогу жертвам війни, тому нову галузь можна було назвати міжнародним військово-медичним правом. В найбільш концентрованому виді такий погляд на міжнародне медичне право було викладено в доповіді  Комітету  з міжнародного медичного права на Гамбурзькій конференції Асоціації міжнародного права (1960 р.), де зазначалось: «Ця гілка міжнародного права всебічно розвивається на шляху до того, щоб зайняти значне місце в рамках  міжнародного права війни»[xi].

В черговий раз питання про медичне право було поставлене в зв’язку з дебатами навкруги проблем медичної етики та деонтології на IVМіжнародній медико-правовій конференції в Празі в 1977 році. В доповідях на конференції була відзначена специфічність правових норм, які врегульовують діяльність медичних співробітників, що призвело до виступу з боку багатьох вчених-медиків та юристів з пропозицією про виокремлення правових питань медицини в самостійну галузь права—медичне право. На думку Маракушева А.А., Чікіна С.Я. та Кузнєцова В.К. враховуючи важливість медичної етики та медичної деонтології, як особливої професійної категорії, а також виникнення гострих морально-етичних та юридичних питань в галузі  медицини та медичних досліджень, особливо в трансплантації непарних органів, евтаназії та інших проблем, слід підтримати пропозицію вчених про створення спеціальної галузі права—медичного права[xii].

В медичному праві зустрічається цілий набір публічно-правових та приватноправових методів правового регулювання, які дозволяють представити медико-правові відносини у вигляді комплексу правового режиму, а саме медичне право у вигляді комплексної галузі права.

На думку Михайлова В.С., існує велика група  міжнародно-правових норм, що регулює специфічну галузь міжнародних відносин,--відносини між суб’єктами міжнародного права з питань охорони здоров’я людей (як в мирний так і в воєнний час). Сукупність цих норм, на думку вченого, і складає міжнародне медичне право, яке є частиною, галуззю загального міжнародного права. Коло питань міжнародного медичного права, на думку вченого, надзвичайно широкий.  Воно охоплює проблеми як мирного так і військового часу.

Деякі питання охорони здоров’я вже отримали конвенційне закріплення, в деяких випадках, доволі деталізоване (боротьба з особливо небезпечними хворобами, контроль над наркотичними речовинами). Разом з тим  є проблеми, які отримали певні нормативні основи, сформульовані в статутах ООН та ВООЗ. Але поставлені в самій загальній формі; вони вимагають більш детальної та повної розробки конвенційного характеру. До них відносять такі багатопланові питання:  охорона материнства та дитинства, контроль над якістю продуктів харчування, фармацевтичних препаратів, тощо»[xiii].

В той же час, інший автор, Є.В. Гусева  вважає, що право людини на здоров’я може розглядатись як частина галузі міжнародного права—захисту прав людини. Однак, зазначає автор, велика група норм, які врегульовують співробітництво держав в галузі охорони здоров’я та медицини, може бути віднесена до такої галузі міжнародного права, як міжнародне співробітництво по спеціальним питанням. В цей час, вказує Гусева Є.В., співробітництво в сфері міжнародної охорони здоров’я регулюється великою кількістю міжнародних конвенцій, багатосторонніх та двосторонніх угод. Ці норми можливо об’єднати , інтегрувати в одну цілісну правову спільноту, під якою розуміється міжнародне медичне право. Ствердження міжнародного медичного права як комплексної галузі міжнародного права—крок вперед в боротьбі за право людини, це дає більше можливостей для розвитку та наповнення конкретним змістом  поняття одного з основних прав людини—права на здоров’я[xiv].

Історія розвитку міжнародного медичного права добре досліджена в національній юридичній літературі в монографії Михайлова В.С. «Історія міжнародного охороноздоровчого права», щовийшла в 1984 році у Владивостоці[xv].

Як відмічав Дюжиков С.А. Міжнародно-правовий стандарт в галузі охорони здоров’я можливо визначити як найбільш прогресивні міжнародно-правові норми, прийняті уповноваженим міжнародним органом, що закріплюють права та свободи людини в сфері охорони здоров’я, як гарантії забезпечення цього права, форми міжнародного співробітництва, а також пільги для різних категорій осіб. В словниках можливо зустріти визначення медичного права як галузі права, яка має справу із застосуванням медичних знань до правових проблем[xvi]. З цим погоджуються інші автори, зокрема, професор міжнародного публічного права Йовіца Патрногік зазначає, що за необхідності визначити предмет медичного права ним має слугувати медична практика[xvii].

Вже на ранніх етапах розвитку національного права такі пам’ятки феодального законодавства, як Устав князя Володимира Святославовича (X-XI віки) та Руська Правда (IX-XI) містили норми, що відносяться до лікарняної діяльності, які в цілому відповідала за змістом та рівнем сучасним на той момент розробкам в галузі норм, які врегульовували надання медичної допомоги в інших країнах[xviii]. Медицина та права були тривалий час поєднані, наприклад, питання імпотенції та розлучення, стерилізації, вагітності та абортів, питання полових відхилень. Особливого значення це поєднання набуло з моменту початку дії церковних судів та розповсюдження канонічного права.

Сучасне міжнародне медичне право активно розвивається, Лукашук І.І. відмічав, що "…В міжнародному праві з’явились нові галузі, які відповідають його новим функціям"[xix].

Основними шляхами імплементації норм міжнародного медичного права в національне законодавство можливо визначити наступні:

·        "Прямий"--через обов’язкові до виконання рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я та Всесвітньої організації праці-організацій, повноправними членами яких є Україна;

·        Опосередкований-шляхом укладання та ратифікації міжнародних угод, які містять зобов’язання для країни в галузі забезпечення права на охорону здоров’я (Угода про надання медичної допомоги   громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, 27 березня 1997 року-ратифікована із застереженнями 01.06.2000 року, Угода про співробітництво  в галузі охорони здоров’я и медичних наук між Міністерством  охорони здоров’я України та МОЗ Кітайської Народної Республіки, 31 жовтня 1992 року);

·        Доктринальний--через використання базових засадничих ідей та принципів, які розроблені або розробляються світовою спільнотою в галузі медичного права (Рекомендація № R(90)3 Комітету міністрів Ради Європи державам-учасникам  відносно медичних дослідів  на людині. 06 лютого 1990 року на 43-й нараді заступників міністрів);

·        Інституційний-через врахування напрацювань та рекомендацій міжнародних організацій в галузі медичного права, таких, як Всесвітня медична асоціація, Всесвітня Асоціація медичного права, тощо.

 

На жаль, в чинному законодавстві України відсутні будь-які згадки протермін «медичне право», тим більше про міжнародне медичне право.

Лоуренс Гостін та Єлен Тайлор відзначають, що як наслідок швидкої глобалізації, потреба в узгодженій системі глобального медичного права та управління ніколи не була більшою[xx]. Зокрема, в Сполучених Штатах Америки в усіх медичних школах ведеться викладення спеціального навчального курсу Лікарського права (healthlaw)та(mentalhealthlaw). При цьому вибір назви курсу та його наповнення залежить від законодавства та судової практики кожного окремого штату. При цьому, ще в 30-х роках двадцятого сторіччя таке викладання здійснювалось лише в 6.5% медичних шкіл в США, як про це свідчать тодішні досліджувані медичного права Левінсон та Мульбергер[xxi]. Окремі медичні школи, яких на середину 80-х років було лише 13, пропонують курс з психіатрії та права для студентів медиків.

Окремо слід виокремити поняття міжнародного права з медичних помилок (InternationalMedicalMalpracticeLaw), саме йому присвячене дослідження в монографії Дітера Гейзена[xxii]. За його визначенням це—деліктне право, що розглядає випадки відповідальності та процедури притягнення до неї за помилки, припущені під час надання медичних послуг.Автор підтримує позицію про те, що зазначене право поєднує в собі публічноправові та приватноправові аспекти. Міжнародний характер цього права автор знаходить не тільки в наявності в окремих випадках відповідного іноземного елементу, але і в подібності шляхів вирішення проблем в законодавстві багатоьох держав, таких, як Великобританія, Франція, Німеччина, тощо. В Англії це право було започатковано рушенням в справі HeadleyByrnevHeller[1963] 2 ALLER575, HL.  У випадку, якщо лікар має з пацієнтом договірні правовідносини. Він, тим самим є зобов’язаним нести відповідальність за всі маніпуляції прямо або опосередковано зроблені для такого пацієнта та їх наслідки[xxiii]. Апеляційна палата Верховного суду штату Нью-Йорк (США) в своєму рішенні зазначила, що у випадку укладення лікарем угоди з пацієнтом, предметом якої є проведення лікування та не виконав її, він буде відповідальним за порушення договору навіть у  випадку належного надання медичної допомоги на високому рівні[xxiv]. Прикладом цього може слугувати видалення зубу дантистом шляхом «безболісної процедури», якщо в ході її пацієнт мав болісні відчуття.



[i]Медицинское право. Учебное пособие. Беседкина Н.И., Дмитриев Ю.А., Иваева Э.А., Шленева Е.В.М.:2006, Издательство Элит, стор.3.

[ii]Global Health Law: A Definition and Grand ChallengesLawrence O. Gostin and Allyn L. Taylor Oxford Journals Public Health Ethics (2008)Volume 1, Issue 1Pp.  53-63., http://intl-phe.oxfordjournals.org/content/1/1/53.full#ref-list-1

[iii]Михайлов В.С. О содержании и источникахмеждународногомедицинского права. http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1130730

[iv]Gostin L. (2007) Meeting the Survival Needs of the World's Least Healthy People: A Proposed Model for Global Health Governance. JournaloftheAmericanMedicalAssociation 298:225–228.

[v]Cyril H. Wecht, MD, JD The History of Legal MedicineJournal of the American Academy of Psychiatry and the Law online33:2:245-251 (June 2005)

[vi]Малеина М.Н.Человек и медицина в современном праве: учебное и практическое пособие. М., 1995. С. 5

[vii]Див.: Е.Шленева Медицинское право. Предмет отряслиЖурнал «Право и жизнь», №26-2000.

[viii]Фёдорова М.Ю. Медицинское право: Учеб.пособие для вузов.-М.:Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2003. Стор.21.

[ix]Колоколов Г.Р., Косолапова Н.В., Никульникова О.В., Основы медицинского права. Курс лекций: учебное пособие для вузов.-М.: Издательство «Экзамен», 2005, стор.16.

[x]Лукашук И.И. Международноеправо.Общаячасть: учеб. Для студентовюрид.фак. и вузов/Изд.3-е, перераб. и доп.-М.: ВолтерсКлувер, 2007.-432 с. Том.1. Общаячасть, стор. IV

[xi]Михайлов В.С. История международного здравоохранительного права. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1984. С.5,6.

[xii]Маракушев А.А., Чикин С.Я., Кузнецов В.К. Вопросы медицинского права//Здравоохранение Российской Федерации. 1978. № 2 С.14.

[xiii]Медицинское право. Учебное пособие. Беседкина Н.И., Дмитриев Ю.А., Иваева Э.А., Шленева Е.В.М.:2006, Издательство Элит, стор.13-14.

[xiv]Гусева Е.В. Международноемедицинскоеправо—комплекснаяотрасль международного права//В кн.: Актуальные вопросы советского права. Казань, 1985.

[xv]История международного здравоохранительного права. Монография / Михайлов В.С.; Гл. ред.: Сонин В.В. - Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1984. - 188 c.

[xvi]The American Heritage® Medical Dictionary Copyright © 2007, 2004 by Houghton Mifflin Company. Published by Houghton Mifflin Company

[xvii]JovicaPatrnogicInternationalMedicalLaw — NewTrends.International Review of the Red CrossInternational Review of the Red Cross / Volume 11 / Issue 120 /  March 1971, pp 121-129

[xviii]Колоколов Г.Р., Косолапова Н.В., Никульникова О.В., Основы медицинского права. Курс лекций: учебное пособие для вузов.-М.: Издательство «Экзамен», 2005, стор.16.

[xix]Лукашук И.И. Международноеправо.Общаячасть: учеб. Для студентовюрид.фак. и вузов/Изд.3-е, перераб. и доп.-М.: ВолтерсКлувер, 2007.-432 с. Том.1. Общаячасть, стор. IV

 

[xx]Global Health Law: A Definition and Grand ChallengesLawrence O. Gostin and Allyn L. Taylor Oxford Journals Public Health Ethics (2008)Volume 1, Issue 1Pp.  53-63., http://intl-phe.oxfordjournals.org/content/1/1/53.full#ref-list-1

[xxi]Alan R.Felthous Health law and Mental Health law courses in US Medical schools. Bull Am AcadPsychiastry Law, Vol.15, No.4, 1987

[xxii]Dieter,Giesen:International Medical Malpractice Law: acomparative lawstudy of civil liability arising from med.care/by Dieter Giesen. With a foreword by Lord Kilbrandon-Tubingen: Mohr; Dordrecht; Boston; London: Nijhoff, 1988

[xxiii]Dieter,Giesen:International Medical Malpractice Law: a comparative law study of civil liability arising from med.care/ by Dieter Giesen. With a foreword by Lord Kilbrandon-Tubingen: Mohr; Dordrecht; Boston; London: Nijhoff, 1988, P.10, 18

[xxiv]Safian v Aetna Life Ins., 24NYS2d92 (App Div 1940) affd, 286 NY 649, 36NE 2d 692 (1941); 1 D W Louisell S H.Williams SS 8/10/13/01 (refs).

 
Контакты:

Киев          Тель-Авив

Последние обновления