-
Права пацієнтів-короткий нарис
18.01.2014 18:24

«Права пацієнтів-короткий нарис».

Автор: Баришніков М.Р.

Міжнародно-правова концепція забезпечення права на охорону здоров’я (права пацієнтів)-визначена нормами Міжнародного медичного права (ММП) сукупність прав фізичних осіб (пацієнтів) на отримання медичної допомоги в звичайних та спеціальних (військові дії, надзвичайний стан) умовах за умови недопущення дискримінації за статевою, расовою, національною, майновою та іншими ознаками та громадянством.

Права пацієнта є частиною прав людини, їх дотримання та обов’язкове пряме виконання має забезпечуватись незалежно від рівня та вибраних шляхів імплементації в законодавстві кожної окремої країни в Світі. Права пацієнтів є центральним інститутом ММП.

Права пацієнтів належать всім особам незалежно від того, чи звернулись вони за отриманням медичної допомоги (реальні пацієнти) чи лише забезпечується їх право на таке звернення на майбутнє (потенційні пацієнти). Права, що створюють сукупність Прав пацієнта розробляються на рівні доктрини ММП, формулюються в його нормах шляхом викладення в загальних міжнародно-правових документах, окремих конвенціях, угодах, в тому числі міждержавних, рішеннях міжнародних постійно діючих або adhocсудів (Європейський суд з прав людини, Рішення Нюрнбергського міжнародного трибуналу, тощо), окремих рішеннях міжнародних організацій (ООН, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров’я, тощо) та в нормах національного законодавства країн-членів міжнародної спільноти.

До змісту Прав пацієнтів (ПП) належать такі права, як право на вільний доступ до медичної допомоги, право на недискримінацію під час отримання медичної допомоги, принцип цінності людського життя, право пацієнта на вільний вибір лікувального закладу та лікаря, право на інформовану згоду пацієнта, права на участь в медичних експериментах, право на вільний доступ до вивчення медицини, право на безпеку медикаментів та регламентацію дій медичного персоналу, тощо. Всі зазначені права належать будь-якій особі незалежно від її громадянства або підданства, апатридам та біпатридам в рівній ступені, що відрізняє ПП від інших правомочностей, обсяг яких та можливості для реалізації залежать від таких юридичних факторів.

Права пацієнтів підлягають безумовному та вільному забезпеченню повсюдно в кожній державі незалежно від економічного стану, перебуванню її в стані війни або надзвичайного лиха на всій території такої держави та всіх залежних від неї анклавів, в тому числі окупованих або зайнятих територій.

Міжнародно-правова концепція прав пацієнта почала формуватись паралельно з теорією прав людини та громадянина.

Основними шляхами імплементації норм міжнародного медичного права стосовно Прав пацієнтів в національне законодавство можливо визначити наступні:

·        "Прямий"--через обов’язкові до виконання рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я та Всесвітньої організації праці-організацій, повноправними членами яких є Україна;

·        Опосередкований-шляхом укладання та ратифікації міжнародних угод, які містять зобов’язання для країни в галузі забезпечення права на охорону здоров’я (Угода про надання медичної допомоги   громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, 27 березня 1997 року-ратифікована із застереженнями 01.06.2000 року, Угода про співробітництво  в галузі охорони здоров’я и медичних наук між Міністерством  охорони здоров’я України та МОЗ Кітайської Народної Республіки, 31 жовтня 1992 року);

·        Доктринальний--через використання базових засадничих ідей та принципів, які розроблені або розробляються світовою спільнотою в галузі медичного права (Рекомендація № R(90)3 Комітету міністрів Ради Європи державам-учасникам  відносно медичних дослідів  на людині. 06 лютого 1990 року на 43-й нараді заступників міністрів);

·        Інституційний-через врахування напрацювань та рекомендацій міжнародних організацій в галузі медичного права, таких, як Всесвітня медична асоціація, Всесвітня Асоціація медичного права, тощо в національному законодавстві, правозастосовній та судовій практиці.

 

Вести мову про ідеальне узгодження норм міжнародного права з внутрішньодержавним не доводиться. Колізії при узгодженні норм міжнародного права з нормами національного законодавства мають місце, як при формуванні міжнародних звичаїв, так і при формулюванні договірних норм. Професор С.В.Черниченко виділяє наступні підстави неузгодженості двох правових систем: а)результати міжнародної правотворчості «випереджають» внутрішньодержавне право; б)результати внутрішньодержавної правотворчості вступають в протиріччя з діючим міжнародним правовом. Додаткові складності в узгодженні міжнародного та внутрішньодержавного права створюють такі фактори, як різні рівні розроблюваємих міжнародно-правових норм, характер відносин між різними ланками державного механізму, залученими в правотворчій процес зовнішньої та внутрішньої сфери[1].

В сфері міжнародного медичного права реалізуються як загальні принципи  міжнародного права (мирне співіснування, невтручання у внутрішні справи суверенної держави, тощо) так і спеціалізовані, до числа яких В.С. Михайлов відніс наступні[2]:

1.Право на здоров’я—одне з основних прав людини.

2.Досягнення будь-якої держави  в сфері покращення охорони доров’я являють собою цінність для всіх держав та народів Землі.

3.Турбота про стан здоров’я населення в кожній державі лягає на уряди цих держав

4.Боротьба з розповсюдженням хвороб є обов’язком всіх держав в світі.

5.Неприпустимість здійснення будь-яких злочинних біологічних та медичних експериментів на людині.

6.Лікар має право та зобов’язаний зберігати медичну таємницю, яка має поважатись законом та окремими громадянами.

7.Здоров’я матері та дитини є фактором першоступеневої важливості.

Деякі питання охорони здоров’я вже отримали конвенційне закріплення, в деяких випадках, доволі деталізоване (боротьба з особливо небезпечними хворобами, контроль над наркотичними речовинами). Разом з тим  є проблеми, які отримали певні нормативні основи, сформульовані в статутах ООН та ВООЗ. Але поставлені в самій загальній формі; вони вимагають більш детальної та повної розробки конвенційного характеру. До них відносять такі багатопланові питання: охорона материнства та дитинства, контроль над якістю продуктів харчування, фармацевтичних препаратів, тощо»[3].

Є.В. Гусева  визначила, що право людини на здоров’я може розглядатись як частина галузі міжнародного права—захисту прав людини. Однак, зазначає автор, велика група норм, які врегульовують співробітництво держав в галузі охорони здоров’я та медицини, може бути віднесена до такої галузі міжнародного права, як міжнародне співробітництво по спеціальним питанням. В цей час, вказує Гусева Є.В., співробітництво в сфері міжнародної охорони здоров’я регулюється великою кількістю міжнародних конвенцій, багатосторонніх та двосторонніх угод[4].

Практика держав в питанні конституційного закріплення прав пацієнтів на охорону здоров’я суттєво різниться. Умовно можливо поділити країни на такі, конституційні акти яких містять в своєму складі право на охорону здоров’я та такі, які такого права не містять. Іншою класифікуючою ознакою може слугувати коло суб’єктів, які наділені таким правом, чи віднесено воно до базових та невід’ємних (природних) прав людини чи міститься в переліку позитивних прав, які складають правовий статус громадянина (підданого).

Невірною представляється точка зору про те, що начеб-то рівень захисту та реалізації конкретного конституційного права безпосередньо залежить від способу та об’єму його закріплення в конституційних актах. Надзвичайно важливим є спосіб, форми та методи розкриття та реалізації конституційної норми в національному законодавстві конкретної країни, правозастосовча практика та гарантії на чесний та неупереджений судовий захист у випадку порушень.  

Конституція Республіки Білорусь в другому Розділі "Особистість, суспільство, держава"  містить окрему статтю, присвячену праву на охорону здоров’я. Відповідно до неї громадянам Республіки Білорусь гарантується право на охорону здоров’я, включаючи безкоштовне лікування в державних закладах охорони здоров’я. Держава створює умови для доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Право громадян Республіки Білорусь на охорону здоров’я забезпечується також розвитком фізичної культури та спорту, заходами по оздоровленню навколишнього середовища, можливістю користуватись оздоровчими закладами, удосконаленням охорони праці"[5].

Повноваження стосовно встановлення та забезпечення права на охорону здоров’я в Сполучених Штатах надані окремим Штатам та їх конституційним законам згідно з параграфом 10 1-ої поправки до Конституції США (Біль про права), який визначає, що всі повноваження, не надані Конституцією США та користування якими не заборонено штатам залишаються за штатами або народом[6]. Враховуючі той факт, що Конституція США серед повноважень Федерального центру не згадує про сферу охорони здоров’я логічна норма вказує на те, що охорона здоров’я знаходиться в сфері виключних повноважень штатів. Конституція Японії 1947 року пішла шляхом не встановлення окремого конституційного права на охорону здоров’я, а одразу визначила обов’язки Держави в сфері охорони здоров’я. В Розділі, де йде мова про права та обов’язки народу містить Статтю 25, згідно з якою в усіх сферах життя Держава повинна вживати зусиль для підвищення  та подальшого розвитку громадського благополуччя. соціального забезпечення, а також народного здоров’я"[7].

Автори Конституції Італійської республіки недвозначно зарахували право на охорону здоров’я до невід’ємних природних прав людини незалежно від її громадянства чи підданства. Стаття 32 Конституції Італії визначає, що Республіка охороняє здоров’я як основне право особи та основний громадський інтерес та гарантує безкоштовне лікування для малозабезпечених[8]. В частині другій цієї статті йде мова про медичні досліди та різноманітні медичні процедури та права учасників таких дослідів та пацієнтів стосовно таких процедур, жоден не можу бути підданим певним медичним заходам, інакше як на підставі закону. При цьому закон в жодному разі не може порушувати кордони, які продиктовані повагою до особи.

             Конституція Королівства  Нідерландів промульгована 17 лютого 1983 року в статті 22 зобов’язує владу країни вчиняти кроки до забезпечення здоров’я населення. Це конституційне положення знайшло свої поширювальне тлумачення та доповнення в нормах Закону від 15 листопада 2005 року, яким було доповнено Загальний Закон "Про рівність в доступі до лікування" щодо заборони дискримінації в процессі надання медичної допомоги та в статті 646 Книги 7 Цивільного кодексу від 16 березня 2006 року[9].

Конституція Іспанії, прийнята 6 грудня 1978 року з доповненнями від 27 серпня 1992 року в саттті 43 встановлює право на охорону здоров’я та отримання медичної допомоги без дискримінації, що зобов’язує органи диржавної влади організовувати та забезпечувати систему охорони здоров’я та гігієни через встановлення запобіжних засобів та забезпечення надання необхіднї медичної допомоги та турботи, в законодавстві мають бути встановлені права та обов’язки в цих відносинах. |утвердиться|Стаття 148 до виключної компетенції Держави відносить прийняття законодавства та координацію зусиль в галузі охорони здоров’я, врегулювання фармацевтичної діяльності та охорони навколишнього природного середовищах[10].

Конституція Республіки Польща від від 2 квітня 1997 року  містить ряд положень в галузі охорони здоров’я, до яких крім звичайних норм про недискримінацію можливо віднести те, що (Стаття 39) ніхто не може бути підданим науковому, в  тому числі медичному, експерименту інакше як за його вільною згодою. (Стаття 68) Всі люди мають право на охорону здоров’я. Органи державної влади повинні гарантувати всім особам незалежно від їх матеріального стану, рівний доступ до медичних послуг, що фінансуються суспільними фондами. Умови та способи надання таких послуг мають визначатись законодавством
[11].

 Враховуючі особливості національних правових ситем слід відзначити що в країнах, в яких відсутня писана Конституція фіснують базові законони стосовно встановлення права на охорону здоров’я, так в Державі Ізраїль така норма міститься в Законі 1996 року "Про права пацієнта", в Розділі 3 якого відзначається, що кожна людина, яка потребує медичної допомоги|обережності| має право отримати|прийняти,одержати| її відповідно до всіх законів, правил, умов|станів| і угод|домовленостей|, в будь-який|даний| час в Ізраїльській системі охорони здоров'я, в критичному випадку людина має право отримати|прийняти,одержати| медичну допомогу беззастережно[12].

Європейський Союз в пункті 1 статті 152 (колишня 129) Амстердамської угоди від 2 жовтня 1997 року підкреслив велике значення, яке він надає встановленню та захисту права на охорону здоров’я в Європейському союзі зазначив, що високий рівень захисту здоров’я населення має бути забезпечений шляхом визначення та імплементації політики та діяльності Співтовариства[13].

             Найбільш близька до української є модель конституційної норми про встановлення та забезпечення права на охорону здоров’я, яка міститься в Конституції Російської Федерації 1993 року. Конституція РФ визнає право на охорону здоров’я та медичну допомогу за всіма особами незалежно від факту громадянства. Встановлено право громадян на отримання безкоштовної медичної допомоги за рахунок коштів відповідного бюджету таінших надходжень. Третя частина статті 41 цієї Конституції містить санкцію у вигляді відсильної норм, відповідно до якої приховування посадовими особами фактів та обставин, які створюють загрозу для життя та здоров’я людей тягне за собою відповідальність згідно з федеральним законом[14].

 

Для того щоб сприяти дотриманню прав людини в сфері медичного обслуговування, в Амстердамі в березні 1994 року була прийнята Європейська декларація сприяння правам пацієнтів, що підготувала Міжнародна організація здоров'я в співробітництві з Університетом Амстердама. Після прийняття цієї Декларації в багатьох країнах Європи було прийняте відповідне законодавство. Відповідно до цієї Декларації набирають чинності "Європейські принципи по правах пацієнта. Загальна структура", що визначають загальні умови Міжнародних організацій здоров'я для європейських країн - учасниць, яких необхідно дотримуватись в сфері захисту прав пацієнта[15].  В багатьох країнах вже існують та діють спеціальні закони про захист прав пацієнтів, серед них Фінляндія (де подібний закон було прийнято вперше в 1992 році, Ізраїль (1996), Росія, Нідерланди (1995), Литва (1996), Ісландія (1997), Данія (1998), Норвегія (2000).   На жаль, в Україні всі роботи з розробки та прийняття спеціального закону про захист прав пацієнтів дійшли лише до стадії розгляду законопроектів, яких на сьогодні зареєстровано в Парламенті два-2003 та 2005 року.

 Навіть проблема визначення терміну «права пацієнта» та визначення терміну «пацієнт» в цьому розрізі є проблемним через відсутність офіційного тлумачення.

Правами пацієнта є права, реалізовані на індивідуальному, колективному і груповому рівнях в області охорони здоров¢я, в тому числі взв’язку з будь-яким медичним втручанням. При цьому самим пацієнтом визначенаособа, що має потребу в медичній допомозі і/чи звернулася по неї, одержує медичну допомогу або бере участь вякості випробуваного в біомедичних дослідженнях, знаходиться під медичним спостереженням, а також споживач медичних і пов’язаних з ними послуг незалежно від стану його здоров¢я [16]. В іншому законопроекті під правами пацієнта вже розуміють “основні права людини, яка потребує медичноїдопомоги, на охорону власного здоров’я з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності такої допомоги»[17]. Пацієнтом при цьому визнається будь-яка особа, що звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, в якому вона стані, хвора, здорова чи як особа, що погодилася на медико-біологічні дослідження.

Права пацієнта інколи описуються, як інструмент для пошуку  та отримання  якісної медичної допомоги, засіб для управління своєю власною безпекою при зверненні за медичною допомогою та спосіб захисту від медичних послуг, небезпечних для здоров’я. Визнанням прав як інструментів призводить до звуження поняття лише до “процесуальних прав”, але поряд з ними існують фундаментальні права пацієнта здійснити які без додаткових інструментів, в тому числі законодавчих поєднаних з правосвідомістю співробітників медичної галузі просто неможливо реалізувати. Правами пацієнта є сукупність прав, які фізична особа має, вступаючи у відносини з приводу охорони свого власного здоров’я, здоров’я членів своєї сім’ї та законних опікунів і піклувальників, та в рамках участі в проведенні медичних експериментів, а також права, на здійснення яких щодо себе може сподіватись пацієнт після власної смерті чи в момент, коли його свідомість перестане бути слухняним інструментом в його руках. 

Перелік прав пацієнта численний і невичерпний, в цій праці всі права пацієнта згруповані для зручності за кількома групами. До прав пацієнтів відносяться:

·        Право на вибір;

·        Право на конфіденційність, безпечність та безпеку;

·        Права, що випливають з цивільного законодавства;

·        Права на інформацію щодо стану довкілля, рівень забрудненості, якість медичних препаратів, тощо;

·        Право на участь в медичних експериментах;

·        Права неповнолітніх пацієнтів;

·        Право на рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;

·        Право на безпеку і якість медичної допомоги;

·        Право на фізичну і психічну цілісність і недоторканність;

·        Право на одержання медичної інформації, що стосується особисто пацієнта;

·        Право виражати згоду, що ґрунтується на повній медичній інформації;

·        Право на вибір і відмову від медичного втручання;

·        Право на конфіденційність;

·        Право на недоторканність особистого життя пацієнта та спілкування;

·        Право на дотримання норм медичної етики стосовно пацієнта;

·        Право на відшкодування збитків для здоров’я заподіяних при наданні медичної допомоги;

·        Право на подання скарги і захист своїх прав;

·        інші права

        До основних принципів охорони здоров’я в нашій країні відносяться дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій, рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я[18]. Втілення цих та інших принципів призвело до виникнення основної конституційної норми-норми про право людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Саме ці засадничі конституційні права є першими і головними в широкому переліку прав пацієнтів, тобто нас з вами.

         Разом з нормами національного права слід використовувати весь обсяг прав, які містяться в міжнародних актах, значна частина яких шляхом ратифікації вже становить частину законодавства України, а деякі незважаючи на відсутність такої ратифікації фактично використовуються. В національному законодавстві знаходить своє розшифрування базове право на охорону здоров’я, яке має кожен громадянин України, що включає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

ж) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань впорядку, передбаченому законодавством;

з) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

і) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у випадкунезгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Право на охорону здоров’я передбачає як медичні так і економічні, соціальні аспекти і його дотримання та реалізація є обов’язковими умовами фізичного існування. Порушення яких не призводять до негайних руйнівних наслідків для живої істоти.

        Право на вибір означає право вибору лікуючого лікаря, закладу охорони здоров’я, системи охорони здоров’я (державно-комунальної чи приватної), кожний пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги.  Право на вибір може бути реалізовано лише поінформованою особою. Так, згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

   Право на інформацію передбачає право на роз’яснення пацієнту в доступній формі стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров’я, право на ознайомлення з історією хвороби. Кожна особа має право на повагу до її особистого життя стосовно інформації про її здоров’я, вона також має право на ознайомлення із будь-якою зібраною про її здоров’я інформацією. Однак бажання осіб не отримувати такої інформації має також поважатися[19]. Право на інформацію про стан свого здоров’я та недопущення незаконного розповсюдження подібної інформації вже було предметом розгляду Конституційного суду України. Підставою для розгляду справи стала наявність неоднозначного застосування норм Закону України “Про інформацію” та Закону України “Про прокуратуру” судами загальної юрисдикції, що призвело до порушення конституційних прав і свобод громадянина України (пана Устименка К.Г.). Заявник в 1988-1990 роках перебував на консультативному психіатричному обліку Дніпропетровського міського психоневрологічного диспансеру, про такий факт заявникові стало відомо влипні 1990 року, всі ці роки це фактично обмежувало можливості його працевлаштування і завдало йому моральних та матеріальних збитків. Устименко спробував розібратись в ситуації, для чого звернувся до медичного закладу з проханням надати інформацію про стан свого здоров’я та інші, пов’язані з нею дані. Головний лікар медичного закладу, посилаючись на лікарську таємницю, внаданні заявнику інформації щодо нього відмовив. Заявник звернувся до прокуратури,яка також відмовила йому, які  інші правоохоронні та судові установи, які неоднознчано вирішували його питання, що призвело до подовження поряшення його прав.

Конституцйний суд своїм рішенням встановив, що медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов’язаний на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. В особливих випадках, як і передбачає частина третя статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити. Вцьому випадкувін інформує членів сім’ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані[20].

Право на інформацію включає в тому числі й право медичних робітників на звернення до компетентних державних органів з інформаціює про факти та стан речей, які погіршують чи можуть потенційно погіршити стан охорони здоров’я в країні чи місцевості, при цьому законодавство має передбачити механізми захисту трудових прав таких співробітників. Це перш за все стосується групових звернень співробітників державних та комунальних закладів охорони здоров’я з критикою керівництва та існуючого стану речей в галузі. Подібні положення вже знайшли своє відображення в міжнародних актах. Слід ввести узгоджені та приємливі механізми, за допомогою яких медичні співробітники можуть виражати свою стурбованість долею окремих пацієнтів чи здоров’ям суспільства без порушень умов трудової угоди[21]. Такі механізми мають існуватитакож в текстах трудових угод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

  1. Восканов С.Г. Процесс и способы согласования норм внутригосударственного права с нормами международного права. С.10.
  2. Михайлов В.С. История международного здравоохранительного права. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1984. С.5,6.
  3. Медицинское право. Учебное пособие. Беседкина Н.И., Дмитриев Ю.А., Иваева Э.А., Шленева Е.В.М.:2006, Издательство Элит, стор.13-14.
  4. Гусева Е.В. Международное медицинское право—комплексная отрасль международного права//В кн.: Актуальные вопросы советского права. Казань, 1985.
  5. Конституція Республіки Беларусь 1994 року, ст.45
  6. Конституція США 1787 року, Поправка 1, Ст.X.
  7. Конституція Японії від 3 травня 1947 року, Ст.25. http://lawers-ssu.narod.ru/subjects/constzs/japan.htm
  8. Конституція Італійської Республіки, ст.32 / Пер. с итал. Л. П. Гринберга // Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л А. Окунькова. — М.: Издательская группа ИНФРА-М—НОРМА, 1997. — С. 423—450.
  9. IDHL, 2004, 55, Neth. 04.044 http://www.overheid.nl/op/index.html
  10. http://www.congreso.es/funciones/constitucion/indice.htm The Spanish Constitution. Approval by national referendum: 6 December 1978. Entry into force: 29 December 1978. Consolidated up to the amendment of 27 August 1992.
  11. http://www.oefre.unibe.ch/law/icl/pl00000_.html Constitution of the Polish Republic. Text dated 2 April 1997. (Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 16 July 1997, No. 78, pp. 2413-2470, Text No. 483)
  12. http://www.waml.ws/pages/legisdet.asp?Id=1&country=Israel PATIENT’S RIGHTS ACT, 1996.
  13.  Treaty of Amsterdam amending the Treaty on European Union, the Treaties establishing the European Communities and certain related acts, signed at Amsterdam, 2 October 1997. Official journal of tbe European Communities, No. C 340, 10 November 1997, pp. 1-308
  14. Конституція Російської Федерації 1993 року, ст.41. http://lawers-ssu.narod.ru/subjects/const/const.txt
  15. Права пацієнта—права людини в системі охорони здоров’я та медицині:Збірка міжнародних документів/ Упор.В.В.Глуховський.—К.:Сфера,2004.-с9.
  16. Законопроект №2649-1 від 21.02.2005  “Про права пацієнтів”, поданий депутатами Симоненком П.М., Сіренком В.Ф., Лободою М.В., текст тапояснювальна записка
  17. Законопроект №2649 від 16.01.2003 “Про права пацієнтів в Україні”, поданий народним депутатом Шевчуком С.В.,ст.1.
  18. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” 19 листопада 1992 року (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N4, ст.19),ст.5.
  19. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину  Ов'єдо, 4 квітня 1997 року Офіційний переклад Збірка договорів Ради Європи Парламентське видавництво, Київ – 2000,ст.10
  20. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа К.Г.Устименка) від30 жовтня 1997 року Справа N18/203-97
  21. Положение о защите прав и конфиденциальности пациента Принято 45-й Всемирной медицинской ассамблеей, Будапешт, Венгрия, октябрь 1993 г. "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций, издательство "Сфера", Киев, 1999.
  22. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину  Ов'єдо, 4 квітня 1997 року Офіційний переклад Збірка договорів Ради Європи Парламентське видавництво, Київ – 2000,ст.10
  23. Медицинское право. Учебное пособие. Беседкина Н.И., Дмитриев Ю.А., Иваева Э.А., Шленева Е.В., Москва 2006
  24. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита.М.,2001. С.77-78.
  25. Естественные права человека. . Сборник материалов Семинара Московской Хельсинской группы «Права человека». Выпуск 5/Под. Ред.Л.И.Богораз. М.,2003.С.88.
  26. Рекомендация NR(90)3 Комитета министров Совета Европы государствам-участникам относительно медицинских исследований на человеке "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций, издательство "Сфера", Киев, 1999.п.п.1-16.
  27. Декларация, принятая на Ранчо Мираж, относительно медицинского образования Принята 39-й Всемирной медицинской ассамблеей, Мадрид, Испания, октябрь 1987 г  "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций,  издательство "Сфера", Киев, 1999.
  28. Положение о доступности медицинской помощи Принято 40-й Всемирной медицинской ассамблеей, Вена, Австрия, сентябрь 1988 г. "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций,  издательство "Сфера", Киев, 1999.
  29. Положение о медицинской этике в условиях бедствий Принято 46-й Генеральной ассамблеей ВМА, Стокгольм, Швеция, сентябрь 1994 г. "Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ" в документах міжнародних організацій. Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам - Київ, 1996

30.                       Соглашение между Организацией Объединенных Наций и Всемирной организацией здравоохранения Текст, принятый Первой сессией Всемирной ассамблеи здравоохранения 10 июля 1948 г. (Оff. Rес. Wld Нlth Оrg., 13, 81. 321).

  1. Конвенція про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину) Ов'єдо, 04.04.1997 р.

32.                       Рекомендация Комитета министров государствам-участникам относительно правил, касающихся автоматизированных банков медицинских данных, N R(81)1 Принята Комитетом министров Совета Европы 23 января 1981 г. на 328-м совещании, заместителей министров  "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций, издательство "Сфера", Киев, 1999.

  1. Конвенція МОТ «Про охорону здоров'я та медичне обслуговування моряків» від 24.09.1987. "Конвенции и рекомендации МОТ" Женева, 1991 рік
  2. Резолюция37/194 Генеральной Ассамблеи ООН «Принципы медицинской этики» от 18 декабря 1982 г. "СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы", М., "Международные отношения", 1989 г.
  3. Лиссабонская декларация относительно прав пациента Принята 34-й Всемирной медицинской ассамблеей, Лиссабон, Португалия, сентябрь/октябрь 1981 г. "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций,издательство "Сфера", Киев, 1999.
  4. Положение о защите прав и конфиденциальности пациента Принято 45-й Всемирной медицинской ассамблеей, Будапешт, Венгрия, октябрь 1993 г."Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций,издательство "Сфера", Киев, 1999.
  5. Рекомендация Комитета министров сударствам-участникам относительно проблемы пациента как активного участника своего собственного лечения NR(80)4 Принята Комитетом министров 30 апреля 1980 г. на 318-м совещании заместителей министров "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций,издательство "Сфера", Киев, 1999.
  6. Международный кодекс медицинской этики Принят 3-й Генеральной ассамблеей ВМА, Лондон, Англия, октябрь 1949 г., внесены поправки 22-й Всемирной медицинской ассамблеей, Сидней, Австралия, август 1968 г., 35-й Всемирной медицинской ассамблеей, Венеция, Италия, октябрь 1983 г. "Права человека и профессиональная ответственность врача" в документах международных организаций, издательство "Сфера", Киев, 1999.
 
Контакты:

Киев          Тель-Авив

Последние обновления